Цю історію нам розказала артменеджерка Олена Афанасьєва. Декілька місяців тому вона виїхала з окупованого Херсона. Зараз Олена робить все аби зберегти та підтримати херсонську мистецьку спільноту, яка вимушено опинилась в різних місцях по всьому світу.
Питання про біженців, еміграційне навантаження досить актуальне зараз в Європі, адже це найсильніша хвиля еміграції за багато десятиліть. І відповідно питання про інтеграцію біженців у місцеве ком’юніті також виникає.
Митці з України сьогодні опинилась в різних містах та різних країнах світу. І кожен із них, як і кожен українець – певним чином представляє Україну для місцевих мешканців. І митці вміють звертатися до почуттів, творити щось таке, що зможе торкнутись серця кожного. Але як це робити?
“Ми з колегами думали над тим, які можуть бути форми мистецької інтеграції, створення діалогу. Бо просто виставка – не спрацює, не створить комунікації між місцевими та приїжджими” – каже пані Олена
Досвід інтеграції в місцеві спільноти людини, яка опинилась в незнайомому середовищі зараз актуальний для тисяч митців з України.
Один з херсонських художників досить органічно знайшов саме таку форму комунікації.
Андрій Бейко – майстер тату та художник. Окрім роботи, до війни він колекціонував маски та створював їх сам. Маска «Петриківка», венеційська, японська… Колекція налічувала понад 50 масок.
Андрій, його дружина та їхні четверо дітей прожили в окупованому місті чотири місяці. Магазини закривалися один за одним. День за днем проходив у пошуках їжі. Про якусь радість для дітей вже не йшлося.
Але в окупації Андрій таки зробив одну маску – зі старих зламаних іграшок-трансформерів і написав: «Викликаю автоботів! Ви потрібні в Херсоні!». Захисники галактики, захисники планети, захисники міста. До того ж здатні перетворюватися на будь-яку необхідну зброю – танк, літак, а може навіть на HIMARS. Або на евакуаційний автобус.
В кінці червня родині вдалося знайти автівку, щоб виїхати з окупації. Водій віз їх по бездоріжжю, вони ночами стояли в полях, а о 5 ранку на останньому блокпосту нікого не було – орки десь пішли та закрили шлагбаум. Водій сказав Андрію відкрити шлагбаум. Коли він залишив родину в машині й пішов відкривати той шлагбаум, в ранковому тумані майоріли якісь силуети.
Вони виїхали.
Згодом Андрій з родиною опинився в невеличкому містечку в Ірландії.
Історія Андрія про те, як це відбулося:
“Про Ірландію… В перші дні, коли я приїхав з сім‘єю до Ірландії, я знайшов в купі будівничого сміття кусок «МДФ», і почав собі з нього робити мольберт. Поки я його робив, сусіди ірландці почали питати, що я виготовляю. Я розповів їм, що я художник з України. За годину до мене прийшли сусіди та принесли дві коробки з масляними, акриловими фарбами, акварель та пензлі до них, і ще й папір та холсти (десь у них були знайомі художники). Тому я почав малювати їм в дяку їхні дома та місцеву церкву. Художник він на те і художник, бо є зуд в руках до малювання.
Рами мені також принесли у дарунок. То були рами з дерева, а в середині поліграфічні картинки, які я замінював на свої роботи.
Як можу віддячую Ірландцям від всіх Українців що знаходяться зараз там. #Ireland #karic #ukraininlreland“
Наразі, Андрій продовжує малювати. Він закохав в Україну все населення невеликого ірландського села. Здається, що це дуже хороша історія про те, як можна створювати нові зв’язки з незнайомою спільнотою.
Дякуємо Майстерня артивізму / Artivism Manufactory за допомогу в створенні матеріалу
